joomla 1.6

Печать
PDF

Взаємодія сім’ї та школи в контексті морального виховання

Автор: Л.В. Ричкова, М.В. Голтвеницька, м. Харків on 19 Июня 2012.

Мислителі різних віків трактували поняття моральності по-різному. Іще в давній Греції в своїх працях Аристотель про моральну людину писав: «Морально прекрасною називають людину досконалої гідності… Адже про моральну красу говорять з приводу доброти: морально прекрасним нази­вають справедливу, мужню, благородну і взагалі людину, що володіє всіма чеснотами».

(За матеріалами виступів учасників ІІ Міжнародної науково-практичної конференції "Відродження духовності у сучасному світі: взаємодія Церкви та освіти")

А Ніцше вважав: «Бути моральним, етичним – означає бути покірним давно встановленому закону чи звичаю». «Мораль – це перевага людини перед природою». У науковій літературі вказується, що мораль з’явилась на початку розвитку суспільства. Визначну роль в її виникненні зіграла трудова діяльність людей. Без взаємодопомоги, без визначених обов’язків по відношенню до роду людина не змогла би встояти в боротьбі з природою. Мораль є регулятором взаємовідносин людей. Керуючись моральними нормами, особистість тим самим спонукає до життєдіяльності суспільства. У свою чергу, суспільство, підтримуючи і розповсюджуючи ту чи іншу мораль, тим самим формує особистість відповідно до свого ідеалу.

Сьогодні мораль розуміється як система норм, принципів поведінки людей у ставленні один до одного та до суспільства. У сучасних умовах дедалі повніше розкривається творчий потенціал моралі. Вона характери­зується колективізмом, гуманістичними рисами (співробітництво, взаємо­допомога, доброзичливість, чесність, простота, скромність), активністю, діяльністю, що спонукає людину до нових успішних, креативних звершень. І хоча багато з визначених рис у сьогоденні переоцінюється, набуваючи нового значення, все ж їхнє переосмислення і перевтілення у нових формах є важливим напрямком формування моральної досконалості людини.

Важливе значення в регулюванні соціальної поведінки людей – членів сімей, мають усталені і «генетично» усвідомлені традиційні норми поведінки. Зазначимо, що сучасні батьки, виховані в умовах соціалістичного суспільства, на родинних (прихованих) християнських основах зберегли якості колективізму, патріотизму, гуманізму тощо. У часи незалежності України суспільство збагатилось і відродило християнські, національні норми взаємовідносин батьків та дітей. Та протиріччя, які виникають між поколіннями (історичні, економічні, ідеологічні), відображають стан мораль­ної атмосфери сімейних відносин.

На відміну від соціальних норм, що зобов’язують особу дотримуватися морально-правових засад, морально-психологічні цінності залишають за членами сім'ї свободу вибору як автономної інституції, що може привести до створення небажаних цінностей, визначених для віруючих людей як гріхи, а в суспільстві – як аморальні прояви.

Перетин оптимізму і гуманізму в способі життя значної кількості сучасних сімей дає надію на підвищення культури її членів у ставленні один до одного, «творенні себе через самовдосконалення». У педагогічній практиці мають місце ситуації, коли педагогу необхідно втрутитись у процес становлення особистості учня через сім'ю, реалізувати принцип «паралель­ної дії», закликати батьків до співпраці. Як поведуть себе батьки у такій взаємодії, залежить від розуміння ними батьківства і передбачення результату таких впливів на дитину. Співпраця будується на основі чіткої програми педагога, яка включає в себе: вивчення учня, його батьків та умов життя, тобто професійного підходу щодо аналізу поведінки учасників виховного процесу в умовах сім'ї та школи. Необхідно виробити модель, зміст якої полягатиме в розкритті механізму формування певної поведінки, в структурі якої враховуються потреби, умови життєдіяльності, набутий досвід.

Поведінка людини являє собою рівнозначні біологічні й соціальні властивості. Біологічні характеристики утворюють фундамент поведінки, а соціальний досвід визначає її зміст і напрямки. Тому педагог, який на перший погляд склав модель (програму) співпраці як ідеальну, не може передбачити психофізіологічну організацію поведінки особистості, а саме – її можливості і намагання, внутрішнє наповнення. Оскільки умови діяльності особистості, ситуації завжди спонукають її до змін, то педагог як дослідник повинен використовувати виховний потенціал сім'ї (позитивний і негативний). Поняття «потенціалу» розглядатимемо як системну інтерпретацію поведінки індивіда, що наповнюється конкретним змістом: предметним і соціальним. Виховання завжди спричиняє новоутворення.

Становлення ціннісних орієнтацій у підлітків розпочинається з формування ряду показників, ідеалу особистості, основою яких є інтелектуально-вольовий блок характеристик. Завдання педагога в цьому процесі полягає у стимулюванні активності характеристик самосвідомості: оцінка себе, реалізація самовиховання. В умовах сім'ї ця робота може проводитись при стимулюванні виконаних доручень (постійних, тимчасових) як репродуктивного, так і творчого змісту.

Педагог повинен допомагати батькам не лише правильно організовувати діяльність дитини, але і здійснити мотивацію поведінки учасників співжиття: спрямування на моральні, вольові та інтелектуальні орієнтири. Як методична діяльність педагога із батьками, дітьми-підлітками можуть бути використані такі методи та форми виховної роботи: бесіди, написання листа, обговорення прочитаного, переглянутих телепередач, фактів із життя суспільства, поради-тренінги для батьків у «школі батьків».

Обов’язковою умовою ефективності такої роботи є наповнення морально-правових, духовних цінностей з обговорюваних проблем. Дієвими є методи співпраці вчителя та учнів щодо батьків, а саме: написання творів про працю батьків, про їхні права на роботі, про право на громадську участь, про їх господарську діяльність в умовах  сім'ї тощо.

В організації спільної діяльності можна підготувати свята із конкурсами, наприклад, «Еврика», «Улюблена справа батька (матері)», «Моя донька (син) знає і вміє» тощо. Активні методи, форми виховної роботи допоможуть пізнати один одного, і не вимагатимуть моралізування або наслідування ідеальних, традиційних портретів української родини.

Подальша співпраця школи і сім'ї сприятиме подоланню причин спротиву й опірності учнів, виховання культури поведінки та пошуку шляхів подолання педагогічного явища – конфліктних відносин в сім'ї між батьками і дітьми, навчить батьків і дітей «творити» себе доброзичливими, терпе­ливими.